ЛЮ́ДСЬКІСТЬ, кості, ж.
1. Те саме, що лю́дство. Людськість, як відомо, розвивається не по одному шаблону, іде різними дорогами (Фр., XVI, 1955, 383); Яке глибоке щастя — жить, Буть гідним імені людини, Народу й людськості служить! (Рильський, III, 1961, 166).
2. Те саме, що лю́дяність. Під порфіром мовчазливих стін [Мавзолею] Такий промінний людськістю своєю Спочив безсмертний, вікопомний він (Бажан, Роки, 1957, 225); — Буду учениць своїх до думок глибоких привчать, — в тон Оленці думали й ми, — до людськості, правди (Гур., Новели, 1951, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 571.