БЕБЕ́ХНУТИ, діал. БЕБЕ́ВХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. перех. Кинути з силою. Як бебехнув його об землю! (Сл. Гр.); Мерщій його за грудки та з коня, мов сніп проса, і бебехнув його додолу (Морд., І, 1958, 128).
2. перех. Сильно вдарити.
3. неперех. Вистрілити. [Шрам:] Марцевий звір!.. Ану, стара, бебехни! (Стріляє) (Стар., Вибр., 1959, 488); // безос. [Пан Душечка:] Сиди та й озирайся, що ось-ось улетить каменюка у вікно. А то гляди, ще й із рушниці бебехне (Вас., III, 1960, 398).
4. неперех. Важко, з шумом упасти. Погасив [сотник] світло та й бебехнув на ліжко… та й захріп на всю хату (Кв.-Осн., II, 1956, 205); Кінь бебевхнув у пропасть (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 118.