БЕЗЛЮ́ДДЯ, я, с.
1. Відсутність людей. На безлюдді й Хома чоловік (Номис, 1864, № 9798); Лукавая доле! Покинь її хоть на старість. Хоть на чужім полі На безлюдді (Шевч., II, 1953, 17); Зачинені хатні двері, темні вікна справляли враження цілковитого безлюддя (Трубл., II, 1955, 252); // перен. Відсутність однодумців, рідних, знайомих людей і т. ін. Так уже втомився по-доріжжю [подорожжю] і безлюддям — бо тут [у Цюріху] усе чужі люди, що швидше хочу до своїх (Коцюб., III, 1956, 273); Гину тут на безлюдді, в селі. Сиди цілий день, як заклята, нема з ким і слова мовити (Л. Укр., III, 1952, 490).
2. перен. Глухі, необжиті, малозаселені місця. Друзі вийшли геть далеко, на безлюддя (Кач., II, 1958, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 133.