БЕЗСТИ́ДНИК, а, ч. Те саме, що безсоро́мник. [Баба:] Сказись ти з своєю Лисою горою, безстиднику! (Вас., III, 1960, 51); Мовчав би вже, безстиднику, сам ніколи лоба не перехрестить, а інших на глузи бере (Стельмах, II, 1962, 392).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 148.