БЕЗУПИ́ННО. Присл. до безупи́нний. Я в морі купалась, і хвилі Мене на хребтах білосніжних Пестили, вбирали у перли І далі несли безупинно (Дн. Чайка, Тв., 1960, 274); Воно [сонце] непереможно і безупинно лилось на квітник і на поля (Коцюб., II, 1955, 392); Богунці гайдамаків б’ють І наступають безупинно (Шер., Щастя.., 1951, 164); Музика грала безупинно (Трубл., Шхуна.., 1940, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.