БИ́ДЛО, а, с.
1. збірн., розм. Свійська рогата худоба. В тій оборі повно бидла (Сл. Гр.); Ярмарок аж кипів.. Ржуть коні, реве бидло (Вовчок, VI, 1956, 294); Відчувати себе бидлом на землях українських поселянин не звик і не хотів (Ле, Наливайко, 1957, 44); * У порівн. — Ти [гуцул] наймит вбогий. Що тягне лямку день від дня, І наглядач мадьярський, строгий Тебе, мов бидло, поганя (Забашта, Вибр., 1958, 191).
2. Зневажлива назва поневолених трудящих, яку вживали експлуататори, пани. Панської худоби доглядав панок-ляшок Оношко, дуже лютий до хлопів-бидла (Морд., І, 1958, 140); [Хмельницький:] Схизматик, бидло, хлоп, презирство — ось що польська шляхта нам дала (Корн., І, 1955, 236).
3. лайл. Скотина, хам. Ах ти, скотина, бидло! Пан бере шори, щоб занести на місце (Коцюб., II, 1955. 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 165.