ВГАНЯ́ТИСЯ1 (УГАНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся і рідко ВГО́НИТИСЯ (УГО́НИТИСЯ), нюся, нишся, недок., ВВІГНА́ТИСЯ (УВІГНА́ТИСЯ) і рідше ВГНА́ТИСЯ (УГНА́ТИСЯ), вжену́ся, вжене́шся, док. 1. Швидко переміщаючись, потрапляти кудись, у щось. Охоплені жахом мізерні купки [ворогів] вганялися й в ставок, і в провалля (Стар., Облога.., 1961, 36); Він забіг у той куток.., де стояли високі олеандри, увігнався у той вертоград, не примічаючи його (Н.-Лев., IV, 1956, 192); Забризканий піною й болотом, породистий кінь увігнався в похмуре царство ялин (Галан, Гори.., 1956, 34); // розм. З силою вриватися, вторгатися. Під’їздили дозорні і сповіщали, що жовніри.. вганяються все ближче й ближче (Ле, Наливайко, 1957, 395).
2. Встромлюватися, заглиблюватися у що-небудь. Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу, і з гуркотом видувало струмені пороху (Досв., Вибр., 1959, 198); Торкнувшись навіть волосини кінського хвоста, [куля] одразу рветься, вганяється в тіло безліччю металевих скалок (Гончар, Таврія.., 1957, 409); Пальці стали гострі, як гачки, й ввігналися у м’яке гаряче тіло (Н.-Лев., II, 1956, 91).
3. перен. Міститися якоюсь частиною в межах чого-небудь; вклинюватися. Тік був.. за панським садком в кінці села і вганявся далеко в поле під гору (Н.-Лев., II, 1956, 183); Невеличка смужка твердої землі вганялась у драговину (Гр., І, 1963, 348); Найбільшою частиною — Лановим — увігналось це село в польові простори (Крот., Сини… 1948, 13).
ВГАНЯ́ТИСЯ2 див. уганя́тися1.
ВГАНЯ́ТИСЯ 3 див. уганя́тися2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 306.