ГРА́ЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до гра́ти2. Очі матері стрілися з граючими оченятами дочки (Мирний, І, 1954, 253).
2. у знач. ім. гра́ючий, чого, ч. Те саме, що грач. — Що за вальса граєте, пане? — спитала Аглая-Феліцітас, задержуючися в переході коло граючого, й нагнулася через хвильку над нотами (Коб., III, 1956, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 162.