ГРИ́ЖА1, і ж. Хвороба, при якій випинається який-небудь внутрішній орган або його частина через природний чи штучний отвір; випнутий так орган або його частина. Мозкові грижі локалізуються звичайно в ділянці тім’ячок (Хвор. дит. віку, 1955, 12); Була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ (Довж., Зач. Десна, 1957 462).
ГРИ́ЖА2, і, ж., діал. Журба, турбота, гризота. Грижа погнала його до шинку, до котрого унадився ходити щовечора (Фр., IV, 1950, 495); Мій труд і слово для людей робучих [робочих].. Чим більше бачу їх в грижі гнітючій, тим більш люблю (У. Кравч., Вибр., 1958, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 166.