ГРИМУ́ЧИЙ, а, е. Який створює, видає голосні, гучні, різкі звуки; який гримить. Гримучий поїзд, поле перегнавши, Наздожене вечірні небеса (Мал., Звенигора, 1959, 50); Буркає грім дідуганом столітнім. Може, ударить грозою гримучою — Нива запахне замріяним квітнем (Шпорта, Вибр., 1955, 52); * Образно. Його з Тамбова в дні гримучі Сюди покликала війна (Нагн., Вибр., 1950, 60).
∆ Гриму́чий газ — вибухова суміш, що складається з одного об’єму кисню і двох об’ємів водню. Властивість .. породи — боронити штрек: на випадок, якби тут вибухнув гримучий газ, порода душить його (Кач., II, 1958, 100); Гриму́ча змія́ — тропічна отруйна змія, деякі види якої мають на кінці хвоста своєрідні погримки, що створюють шарудіння, шум. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 100); Гриму́ча ртуть — вибухова речовина у вигляді безбарвних або сірих кристалів. Багато ртуті використовується для виготовлення гримучої ртуті — вибухової речовини, що входить до складу так званих ударних сполук (Заг. хімія, 1955, 556).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 169.