ГРУ́ДКА, и, ж.
1. Щільно стиснутий кусок якоїсь речовини, перев. м’якої, розсипчастої, крихкої. Розвинула [Рахіра] з листків сир, з’їла жадібно одну грудку (Коб., II, 1956, 77); Я щодня, як чай з дочкою п’ю, Грудку цукру згадую твою (Нех., Під.. зорею, 1950, 223); * У порівн.Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем (Коцюб., II, 1955, 231); Рябчик .. грудкою звалився вниз (Донч., II, 1956, 32).
2. перев. мн. Нерівності на поверхні землі і т. ін. у вигляді затверділих горбків. По збитих замерзлих грудках гуркотить артилерія (Рибак, Що сталося.., 1947, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 180.