ДА́ВНІЙ, я, є.
1. Який давно минув; колишній. Відтак коваль про давнії роки згадав (Фр., XIII, 1954, 65); Фольклористи дожовтневої доби.. віддавали головну, а часто і виключну увагу фольклорові давніх часів (Рильський, III, 1956,145); // Який застарів. — Ми, ямищани, пристали на те, що ніхто з нас не буде робити в пана по давній ціні (Коцюб., II, 1955, 44).
З да́вніх-даве́н; 3 да́внього-да́вна — з давнього часу, з давніх часів; здавна. Чорна баба — нічка темна: Із давніх-давен Покриває все на світі, Як погасне день (Гл., Вибр., 1957, 284); 3 давніх-давен росте і міцніє наша дружба (Літ. газ., 1.11 1957, 1); За да́вніх-даве́н — у давні часи, в минулому. — Так, танець за давніх-давен На меті мав благочестя (Л. Укр., IV, 1954, 148); // у знач. ім. да́внє, нього, с. Минуле. Давнє устає перед очима, мов воно тільки що діялося (Мирний, III, 1954, 19).
2. Який існує вже багато часу; старий. Давніх друзів забувають, а при горі споминають (Укр.. присл.., 1955, 141); // Здавна добре відомий; стародавній. Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду (Мирний, II, 1954, 259); Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі (Коцюб., 1, 1955, 228); Сиві бороди з села переказали нам давню легенду (Вол., Сади.., 1950, 5).
3. розм. Непридатний для споживання; несвіжий. Тараня була дуже давня, лежала, трухла (Н.-Лев., II, 1956, 210); -Хіба тут тобі води немає? — показує [генеральша] на графин з водою… — Це вже давня… Я ходила свіжої напитись, — каже Уляна (Мирний, II, 1954, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 205.