ДЗИЖЧА́ТИ, чи́ть, недок. Видавати одноманітні дрижачі звуки при польоті (про комах). Павуки снували павутиння, комарі дзижчали, мошка ж хмарами носилась (Мирний, IV, 1955, 14); Збори замовкли. Тільки чути було, як дзижчать у повітрі настирливі зелені мухи (Донч., І, 1956, 172); // Швидкими рухами, польотом і т. ін. створювати такі звуки. В перший раз почув, як то дзижчать над головою кулі (Вас., Незібр. тв., 1941, 210); Машина шалено мчала по степовій дорозі, дзижчала привітно та весело, як польова бджілка (Руд., Вітер.., 1958, 164); Зуммер дзижчить, дзижчить у землянці (Бажан, І, 1946, 145); * Образно. Тисяча дум, як шершні, жалили його [єпископа], зразу тисяча дум дзижчали над душею (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.