ДЗИНЧА́ТИ, чи́ть, недок., розм. Те саме, що дзижча́ти. Комарик молодий своє дзинчить: «Мене не настрашить, Нехай хоч як хвостом [Лев] молотить» (Гл., Вибр., 1957, 179); Голосно дзинчали чарочки; ясно грали у людей очі (Мирний, III, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.