ДЗЬО́БИК, а, ч. Зменш. до дзьоб. Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить (Укр.. присл.., 1955, 204); Гуска-мати, вигинаючи шию, пила воду, а їй наслідували гусенята, задираючи в небо ніжно-рожеві дзьобики (Шиян, Баланда, 1957, 80); Гукає [Терентій] до наймита, який уважно дзьобиком маслянки напуває пилом припалі машини (Стельмах, Хліб.., 1959, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 269.