ДІ́ЙСНИЙ, а, е.
1. Який насправді існує або існував; реальний. Ватя неначе прокинулась од своїх дум і примітила дійсне сільське своє життя, дійсні свої обставини (Н.-Лев., IV, 1956, 110); Скільки дійсних випадків, і казок, і кривавих легенд було розказано цієї ночі (Головко, II, 1957, 237); // у знач. ім. ді́йсне, ного, с. Реально існуюче. — Між уявним і дійсним завжди існуватиме якась невідповідність! (Рибак, Час.., 1960, 13).
∆ Ді́йсний спо́сіб — граматична категорія, що виражає відношення дії (або стану) до дійсності в усіх формах часу. Дійсний спосіб означає дію як реальну, він стверджує або заперечує наявність дії (Сл. лінгв. терм., 1957, 179).
2. Який має законні повноваження; правомочний. З’їзд вважається дійсним, якщо на ньому представлено не менше половини всіх членів партії (Статут КПРС, 1961, 16).
Ді́йсна військо́ва слу́жба — служба в складі кадрових військ. На кораблях вистачало й своїх матросів, які відбували дійсну військову службу (Кучер, Чорноморці, 1956, 42); Ді́йсний член чого — звання члена деяких наукових установ, товариств і т. ін. У 1945 р. М. К. Гудзій був обраний дійсним членом Академії наук УРСР (Рад. літ-во, 3, 1957, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 302.