ЗАБА́ВНИЙ, а, е. Який дає розвагу, викликає веселість; смішний. Володко тим часом був у добрім гуморі і оповідав їй різні забавні анекдоти (Фр., II, 1950, 72); Своєю наївною безпосередністю Ганя ставала просто забавною (Минко, Ясні зорі, 1951, 134); //Цікавий. З сими письмами [листами] вийшла забавна історія (Фр., VIII, 1962, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 14.