ЗАБРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех., розм., заст. Брати в солдати, визнавати придатним до військової служби. — З дитинства ми було ростемо, як трава, мремо з половини, а коли підростаєм, цар охоче забриває нас у солдати (Гончар, II, 1959, 408); Восени весілля було, а після різдва і забрили [чоловіка] (Мирний, І, 1954, 238); За першого ж призову дядька забрили (Перв., II, 1958, 307).
Забри́ти лоб (ло́ба, чу́ба) кому, заст. — узяти в солдати. — Завтра ж йому лоб забриють, так поспішає сьогодні нагулятись (Кв.-Осн., II, 1956, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 28.