ЗАВІ́ТНИЙ, а, е. Те саме, що запові́тний. Горить мистецтва золоте руно, Як скарб завітний в чарівних Карпатах (Дмит., Вірші.., 1949, 93); Вася завітну тятиву сховав у степу, в старій соломі (Ковінька, Кутя.., 1960, 29); З іменем Леніна на устах, з палкою любов’ю до рідної Комуністичної партії ми впевнено йдемо до завітної мети — до комунізму (Рад. Укр., 7. XI 1960, 4); Як же ти нам помагала в бою Піснею-зброєю, Лесю, тією! Здійснивши мрію завітну твою, Славить Вкраїна дочку Прометея (Забашта, Вибр., 1958, 61); Завітний куточок прохолоди в Намангані. І прохолода й прикраса (Ле, Міжгір’я, 1953, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 52.