ЗА́ГА́ДКА, и, ж.
1. Короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати. Сюди [в повне зібрання творів Л. Глібова] входять.. ліричні твори й дитячі загадки віршем (Коцюб., III, 1956, 255).
2. перен. Що-небудь у природі, житті та діяльності людей, ще не розв’язане або повністю не розгадане, не досліджено. Наша рідна планета все ще залишається багато в чому загадкою (Наука.., 4, 1962, 11); Сахно пов’язувала несподіване зникнення Чіпаріу з усіма таємницями й загадками цього навісного маєтку (Смолич, І, 1958, 88); Гори — це загадка, це велич і таємниця, це бездонні провалля й дикі праліси, швидкі річки й тисячі потоків (Гжицький, Опришки, 1962, 108).
◊ Говори́ти (розмовля́ти і т. ін.) за́га́дками див. говори́ти.
3. розм., рідко. Завдання, наказ, розпорядження. [Кирило:] А все мені з думки не йде сьогоднішня панова загадка. Загадав привести кого-небудь з Тхорів, та ще так, щоб ніхто не бачив, як буду вести (Мирний, V, 1955,141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 66.