ЗА́ГВІЗДОК, дка, ч. Стрижень, кілочок або цвях, який закладається в отвір па кінці осі, болта і т. ін. для закріплення певних деталей; заколесник (на колесі). —А, борони боже, часом серед степу трісне вісь або поламається загвіздок. От тоді хоч пальцем затикай вісь, замість загвіздка, та й держи колесо руками, щоб не спало (Н.-Лев., І, 1956, 577); [Роман:] Самрось бовтається, мов те колесо без загвіздка… (Кроп., II, 1958, 31); Я.. взяв у праву руку лимонку, витяг загвіздок і кинув за ворота, обійшовши вбік (Ю. Янов., І, 19,58, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 74.