ЗАГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Згинаючи, нахиляючи, заломлюючи і т. ін. що-небудь, змінювати його форму або положення. Баскі гусарські коні, загинаючи голови набік, як на крилах, полинули по чудовій м’якій дорозі (Н.-Лев., III, 1956, 142); У своїй келії, загинаючи палець за пальцем, княгиня Ольга підраховувала, скільки ж то днів проминуло відтоді (Скл., Святослав, 1959, 145); Серед музикантів танцював молодий запорожець, загнувши шапку хвацько набакир і розмахуючи руками (Довж., І, 1958, 228); // Робити, виготовляти що-небудь, надаючи йому вигнутої, закрученої форми. Сліпий по базару Оддирає постолами, Додає словами: …І.. гу! Загнув батько дугу! (Шевч., І, 1951, 128); Підписався, та ще й закарлюгу [закарлюку] загнув, як хвіст, у хорта (Стор., І, 1957, 118).
2. неперех. Робити поворот, завертати вбік. Місце справді було вигідне для переправи, бо доволі було.. загнути за виступ — і коліно річки зникало йому [козакові] з очей (Коцюб., І, 1955,354); // Мати в якому-небудь місці вигин, загин (див. заги́н1). З вікна видно було добру половину палацу, що загинав тут літерою Г (Смолич, І, 1958, 67).
3. перех., неперех. і без додатка, перен., розм. Говорити з натяком, спрямовуючи свою мову до певної теми, у певний бік. Батенько в розмові з сином не раз уже натякав на те, щоб Славко приглядався ближче до Франка.. Бач, куди старий загинає? (Кол., Терен.., 1959, 143); Я вже звик до характеру виступів завуча. Як не прислухайся, все одно відразу це збагнеш, куди він загинав (Збан., Малин. дзвін, 1958, 232); // Розповідати що-небудь неправдиве. — Давай, загинай сміливіше, — недовірливо перебивав новачка рослий пристаркуватий сапер.. — Хто дасть води ковтнути — я теж збрешу… (Гончар, III, 1959, 54); // Грубо, непристойно лаятися. Легко закипає [Кузьма Харитонович], але й відходить швидко. Ось загинав вздовж і впоперек, і такими добірними словами, що вуха затикай, а дивись, вийшов на подвір’я.. та й прохолонув (Грим., Незакінч. роман, 1962, 62): Серьога.. загинав такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Янов., І, 1958. 95).
◊ Загина́ти (загну́ти) ціну́ (су́му) — дорого оцінювати що-небудь, правити велику суму грошей за когось щось. Петро Оболонський з жартами і примовками торгувався за кожен свій горщик, загинаючи таку ціну, щоб не збути товару з рук (Збан., Переджнив’я, 1955, 141); За Тараса він [пан Енгельгардт] загнув величезну, як на той час, суму — дві тисячі п’ятсот карбованців (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 76.