ЗАГУЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм., рідко. Почати гучати. Бухнув здоровенний сніп проміння від землі аж під небо і щось глухо загучало (Фр., VIII, 1952, 406); Шпурнув Яким раз, другий камінням у вербу, поцілив і в осяче гніздо, аж мушня роєм загучала, стала вилітати з верби (Ков., Світ.., 1960, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 100.