ЗАДИ́БАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Почати дибати; піти, дибаючи. Стала [чайка] на довгі жовті ноги, оглянулась здивовано навколо, задибала по гальці (Збан., Мор. чайка, 1959, 23).
2. перен., куди. Дійти куди-небудь; додибати. — Ой, я п’яна… Доленько ж моя, як же я задибаю до хати? Доведеться десь під окопом ночувати! — бідкалась Явдоха (Коцюб., І, 1955, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 108.