ЗАДУ́МЛИВО. Присл. до заду́мливий. Човен повільно плив за водою. Івась поклав весло, задумливо дивився на ліс (Збан., Старший брат, 1952, 17); Настя мовчала, задумливо гризучи травинку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 68); * Образно. Шепче задумливо листя, В’яне, жовтіє. Стріпує роси сріблисті (Рильський, І 1960, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 117.