ЗАДУ́РНО, присл., розм.
1. Безплатно, даром. [Неофіт-раб:] А я й забув, що можу взяти мила у брата-крамаря зовсім задурно (Л. Укр., II, 1951, 231); — Я задурно не схочу… я заплачу вам (Л. Янов., І, 1959, 213).
2. Не даючи користі, марно. Прихилився [Прохор] до стіни, закрив обличчя й застогнав: — Мишку, хлопче мій!.. Механіку… Як же ти не вберігся?.. Ти ж пропав задурно… (Мик., II, 1957, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 118.