ЗАКАБЛУ́К, а, ч.
1. Задня частина взуття, що охоплює п’яту. Він був уже в чоботях і зіп’явся на носки тоді хитнувся на закаблуки, щоб розім’яти онучі на нозі (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 378); Ад’ютант цокнув закаблуками і зник за дверима (Кучер, Чорноморці, 1956, 174).
2. Те саме, шо каблу́к. Ястшембський затупотів закаблуками слідком за Василивною (Н.-Лев., II, 1956, 68); Ліза.. зняла черевички з низенькими закаблуками і опустила ноги у воду (Руд., Вітер.., 1958, 161); На ногах нові чобітки на високих закаблуках з підківками… (Чорн., Визвол. земля, 1950, 144).
◊ Дава́ти (да́ти) ли́ха закаблу́кам [і переда́м] — танцювати з запалом. По неділях вбиралася.. молодь і під троїсті музики давала лиха закаблукам і передам (Добр., Тече річка.., 1961, 229); Уда́рити в закаблу́ки — пуститися в танець; затанцювати. Як сонні, ходять, сплівши руки, а тут би — вихором пройтись, ударить шквально в закаблуки (Гонч.,Вибр., 1959, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 136.