ЗА́КИД, у, ч. Вказівка на недолік, звинувачення в чому-небудь; осуд. Очей він не зводив з доповідачки, яка вільно й захопливо відповідала вже на дошкульний закид опонента (Ле, Право.., 1957, 10); Закиди деяких критиків, ніби у Довженка слабка сюжетна побудова, ідуть від небажання розібратися по суті (Мист., 2, 1964, 35); // Докір. — Ей, Геню.Геню, що се ти говориш? — сказала з закидом Таня (Фр., І, 1955, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 141.