ЗАКПИ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. закпля́ть; з кого, розм. Док. до кпи́ти. Не раз аж язик [у] мене свербить, щоб закпити собі з него [нього], але знов і жаль мені його стане (Фр., IV, 1950, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 163.