ЗА́КУТОК, тка, ч.
1. Місце, де сходяться дві внутрішні сторони предмета; куток. Ніч. Зачинена добре убога хатина… Тільки мріється, начеб у чорній тіні… Висить мокра рибальськая сіть при стіні; У далекому закутку мисник видніє (Л. Укр., IV, 1954, 261); Сниться хатка невеличка, Повні закутки книжок (Граб., І, 1959, 397); Ніхто не помічав принишклої в темному закутку постаті (Сміл., Пов. і опов., 1949, 34); // Найвіддаленіша або малопомітна частина приміщення, двору, садиби і т. ін. Олег пішов у закуток, за піч, і там обережно розірвав конверта (Донч., Вибр., 1948, 18); Полюбляв він сидіти десь у закутку та щось майструвати (Іщук, Вербівчани, 1961, 7); Майже кожен мешканець мав у тому дворі свій закуток, де містилась повіточка для топлива (Ле, Право.., 1957, 32); // Взагалі віддалене, малопомітне місце. Тут [у пущах] було безліч таємних закутків (Коцюб., І, 1955, 371); // перен. Таємне, заховане від людського ока місце (душі, серця і т. ін.). Почував [Боровий], ніби Христя залишила в ньому якусь частку самої себе, заховалася в якомусь закутку його душі, і несилайому позбутися її (Грим., Незакінч. роман, 1962, 17); І чомусь саме тепер дід Дунай.. згадав те, що лежало в найдальшому, найпотаємнішому і до болючих сліз теплому закутку його пам’яті… (Стельмах, Хліб.., 1959, 432)
Усі́ (всі) за́кутки; По всіх за́кутках — скрізь. Винишпорили [хлопці ] всі закутки — нема. Оглянули подвір’я. Під повіткою солому перерили — не знайшли нічого, а пахне закваскою (Шиян, Баланда, 1957, 36); Незабаром після дощу прибігли в ліс діти збирати гриби . По всіх закутках нишпорили вони, і кожен з них набрав повен кошик (Ів., Ліс. казки, 1954, 8); З усі́х за́кутків — звідусіль. З усіх кутків і закутків діти кинулися до казана, обсіли довкола (Чорн., Визвол. земля, 1959, 15).
2. Маленьке, тісне приміщення; комірчина. Мовчки взяв він газету і пішов до свого кабінету, як називався маленький закуток, відгороджений фанерними стінками (Жур., Опов., 1956, 10); // Взагалі притулок, домівка. Це одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка (Коцюб., І, 1955, 338); О вітре, ти надто знахабнів цієї зими. Ти замітаєш стежки й дороги, ти приковуєш людей до теплих закутків (Кир., Вибр., 1960, 282).
3. перен. Місцевість, віддалена від великого адміністративного і культурного центру; глушина. Льотчик знав усі шляхи в найдальші закутки області (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 66); Здавалось, що війна зовсім обминула цей тихий, мов оранжерея, закуток чеської землі (Гончар, III, 1959, 446); // Віддалена від центру частина міста, села і т. ін. Часом оце серед ночі в одному закутку містечка схопиться полум’я й покотиться од кінця до кінця, піднімаючи червоні язики до самого неба (Н.-Лев., І, 1956, 50).
◊ Зайти́ в глухи́й за́куток — опинитися в безвихідному становищі. Його стосунки а Варварою Олексіївною зайшли в глухий закуток, а Васса щодень ставала непримиренніша (Епік, Тв., 1958, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 176.