ЗА́ЛА, и, ж. Те саме, що зал. Ясна зала вся світлом палає. Грім плескання, громада без ліку. Гомонить люд, співця викликає, — Він придбав собі славу велику! (Л. Укр., І, 1951, 348); Зоря, як птиця, б’ється об колони у залі тій, де Ленін виступав І кликав битися за світ Червоний… (Сос., II, 1958, 331); Іван Петрович хутко сягнув по сходах і відчинив двері в апаратну залу (Сам., II, 1958, 243); Тоді викликала її захоплена зала безліч разів, і вона підходила до рампи, усміхаючися нам і кладучи руку на серце (Ю. Янов., II, 1958, 53); — Якого тут багато кімнат! — промовила Ганя — От і багато! Перша кімната буде прихожа; друга — прийомна, третя — зала (Н.-Лев., І, 1956, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 179.