ЗАНО́ЗА, и, ж. Дерев’яна або металева палиця, яку вставляють у край ярма, щоб віл не випрягався. Задумали чумаки в дорогу, Покупили собі вози нові, Поробили ярма кленові, Поробили занози дубові, Покупили воли полові (Чуб., V, 1874, 1028); Погонич повиймав занози з ярем і налигані воли пішли пастися (Гр., II, 1963, 61); Битим шляхом рипів віз. Сірі воли одмахувались од мух і брязкотіли занозами (Головко, І, 1957, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 232.