ЗА́ПОВІДЬ, і, ж.
1. рел. Біблійний або євангельський вислів-наказ, вислів-повчання морально-побутового характеру. [Анзорге:] Тепер пани не вірують ні в бога, ні в чорта. Заповіді забули, кари не бояться (Л. Укр., IV, 1954, 220); У писаннях святих отців церкви шукав [Аркадій] витлумачення п’ятої заповіді божої (Вільде, Сестри.., 1958, 25).
2. перен. Суворе правило поведінки, неухильний обов’язок. «Хто не працює, той нехай не їсть», — ось практична заповідь соціалізму (Ленін, 26, 1951, 370); Заповіддю воїнської доблесті було — захищай товариша, грудьми закривай його (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 269.