ЗАПОРУ́КА, и, ж.
1. Запевнення, гарантія в чому-небудь; порука. Де запорука, що згодом Гасом, не зрадить її так само, як він зараз зраджує Назлі-ханум (Тулуб, Людолови, II, 1957, 353); // Доказ, свідчення чого-небудь. Неприємне почуття зникло. Дурниці, це так здалося. Ніхто його не впізнає тут. Чотирнадцять років тому запорукою (Донч., II, 1956, 86).
2. Джерело, основа, які забезпечують що-небудь. Запорука плодотворного розвитку науки — в нерозривному зв’язку з творчою працею народу, практикою комуністичного будівництва (Програма КПРС, 1961, 112); — Спокій у нашому віці — запорука здоров’я, — продовжував Заброда (Кучер, Голод, 1961, 457); Агронаука — на урожай запорука (Укр.. присл.., 1955, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 275.