ЗАСО́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до засо́хнути. Знову поскрипує гарба, тюпають коні, крешуть копитами засохлу, потріскану від спеки землю (Тют., Вир, 1964, 283); Гості промочили свої засохлі від розмови горла (Досв., Гюлле, 1961, 75); // у знач. прикм. Пішла хвиля, аж засвистіла, по ланах засохлого жита (Вас., І, 1959, 123); * Образно. Вона лежала і сподівалася, що воно прийде знов, те чисте, зазнане в дитинстві почуття, і, як весняний дощ, оживить засохле серце (Коцюб., І, 1955, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 323.