ЗАТВО́РНИК, ЗАТВІ́РНИК, а, ч., церк. Чернець, що не залишає своєї келії, не спілкується з людьми. Скільки-то напастей і спокус зазнавали святі затворники від лукавих чортів, перевтілених у багатих вельмож з повними жменями золота (Козл., Ю. Крук, 1957, 396); // перен. Про людину, що живе самітно, уникаючи спілкування з іншими. Наче пташка, вчув я крила, Я, затвірник городський (Граб., І, 1959, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 344.