ЗАТУХА́ТИ1, а́є, недок., ЗАТУ́ХНУТИ, не, док.
1. Переставати горіти; гаснути. Поволі затухали вогні на бородінському полі, посіріло на сході небо (Кочура, Зол. грамота, 1960, 290); Затухне топка (Еллан, II, 1958, 10).
2. перен. Втрачати силу вияву, затихати, припинятися. На пробоїну, звідки бив фонтан, полетіли рейки, мішки з піском, і фонтан поволі почав затухати (Баш, На берегах.., 1962, 11); Затухав бій з танками (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 391); Хто знає, чи зрозуміють вони одне одного, відділені безмежними просторами долі, чи залишиться між ними той пал, що живив їхні почуття одне до одного, чи затухне, загасне, замре, витравиться часом (Тют., Вир, 1960, 280); // Переставати лунати, звучати. Затухали і віддалені постріли гармат (Ле, Клен. лист, 1960, 142); // фіз. Зменшувати коливання, слабшати (про радіохвилі і т. ін.). У воді звукова хвиля затухає повільніше, ніж у повітрі, тому у воді звук може поширюватися на великі відстані (Наука.., 7, 1962, 9).
ЗАТУХА́ТИ2, а́є, недок., ЗАТУ́ХНУТИ, не, док., розм. Ставати тухлим, протухати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 366 - 367.