ЗАШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. зашумля́ть; док.
1. Почати шуміти, утворювати шум. Вже близько хмара… дощик накрапає… І зразу зашумів — Долину звеселив… (Гл., Вибр., 1951, 64); Зашуміла навколо ліщина, залепетали осики і якось легше стало на серці (Л. Укр., III, 1952, 737); Розтопились сніги, зашуміли ріки в ущелинах, сохли шляхи (Скл., Святослав, 1959, 509); Коли Мирон сказав про своє «рішення» [йти у найми] дома, Марина зашуміла: горшки, миски і ложки разом заговорили в її руках (Григ., Вибр., 1959, 232).
Зашумі́ло (зашуми́ть) в голові́ у кого, кому, безос.— про появу хворобливого відчуття внаслідок сп’яніння, перевтоми і т. ін. На розпрощання поставили могоричу; той злотий, той два — і зашуміло в голові (Свидн., Люборацькі, 1955, 129); Від напруження у Тамари зашуміло в голові, замиготіло в очах, і вона впала на руки жінок (Хижняк, Тамара, 1959, 199); Зашумі́ло (зашуми́ть) у ву́хах у кого, кому, також безос. — про появу слухового подразнення, що створює враження шуму, гулу (внаслідок хворобливого стану). Голова моя заморочилась; зелений ліс закрутився в очах; щось загуло, зашуміло в вухах, і сам я не пам’ятав, що діялося зо мною (Н.-Лев., І, 1956, 68).
2. Заговорити голосно, збуджено, зчинити шум, крик (звичайно про групу людей). Тут всі зашуміли, мов хвилі морські: — Ходімо, здобудемо волі, Або наші голови вільні, буйні Складемо на нашому полі! (Л. Укр., І, 1951, 354); Зашуміли всі [селяни] в хаті. Підводили голови й біля припічка, хмурні, з глибокими зморшками (Головко, II, 1957, 73); // безос. Обушний повернувся до столу, і зараз же в сільраді загуло, зашуміло, мов у бджоляному вуликові (Кир., Вибр., 1960, 336); // Стати неспокійним, проявити сильне збудження. Зашуміло село..: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились (Мирний, І, 1949, 302); Про Кам’яний Брід заговорили в інших колгоспах, зашумів весь район (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 158).
3. розм. Кинутися або побігти кудись, звідки-небудь, утворюючи шум. Став було виправдуватись [Макар], потім відразу замовк і зашумів на піч (Вас., І, 1959, 166); Дід Григорій глянув на всіх нас і сам усе зрозумів., — А-х-х, ви ж… Ну!.. Піймаю ж я вас…— Та де там було піймати, як вони [хлопці] аж зашуміли з сарая (Мик., Кадильниця, 1959, 45).
◊ Зашумі́ла кров — про приплив енергії, пристрасті. У вбранні зеленім ти пройшла повз мене, глянула — шалено зашуміла кров… (Сос., II, 1958, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 419.