ЗАЇ́ЖДЖИЙ, а, е. Який заїхав, прибув звідкись, нетутешній. Стала [Горпина] порядку вчити.., як з заїжджими людьми обіходитися і як їм усе продавати (Кв.-Осн., II, 1956, 256); Вісімнадцятирічна дівчина на своєму весіллі підходить до заїжджого хлопця-щорсівця і каже: «Візьми мене з собою».. І йде за ним. Іде у вихор боротьби (Довж., III, 1960, 303); // у знач. ім. заї́жджий, жого, ч.; заї́жджа, жої, ж. Людина, що прибула звідкись, нетутешня. Зранку поперек молу кольоровою низкою тягся ряд говірливих тіток із поживною стравою для заїжджих (Панч, І, 1956, 63).
◊ Заї́жджий двір — те саме, що заї́зд1 1. Візник вдарив по конях, і, поки пустилася злива, вони вже були під повіткою заїжджого двору (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 131.