ЗДАВА́ТИСЯ1, здаю́ся, здає́шся, недок., ЗДА́ТИСЯ, зда́мся, здаси́ся, док.
1. Припиняючи опір, визнавати себе переможеним (перев. у бою). Якщо ворог не здається — його знищують (Укр.. присл.., 1955, 426); Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців, Що, сперечника зваливши, Кажуть гордо так: «Здавайся!» Погляд мій спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом. Шепотів: «Убий, не здамся!» (Л. Укр., І, 1951, 152); З вогню, що бушував у кукурудзі, почали вистрибувати ворожі солдати і, піднявши руки, здавалися в полон (Кучер, Чорноморці, 1956, 134); [Спартак:] А де Тугай? [Кузьмін:] Я думаю, в живих його немає. Такий, як він, не здасться у полон (Дмит., Драм. тв., 1958, 13); // Визнавати себе переможеним у суперечці, змаганні з ким-, чим-небудь і т. ін. Довго боровся [Оксень] з недугою, не здавався, та звалила-таки його хвороба (Цюпа, Назустріч.., 1958, 70); — Ще побачимо, чий батько дужчий. Я йому сам не здамся абияк!..— сказав писар (Н.-Лев., IV, 1956, 150); Бачура зрозумів, що суперечку виграно, що Вовченко здався (Чаб., Тече вода.., 1961, 180); // Відступати перед труднощами, поступатися чим-небудь, у чомусь. З трійок Павлуша не вилазив. Але й не здавався. Навпаки, ще наліг дужче (Головко, II, 1957, 265); Татова ідея провалилася. Але не такий він, щоб здатися (Речм., Твій побратим, 1962, 12); // на що. Піддаватися на що-небудь. Ти, дівчино, ти подобна, Не здавайся на підмову, будеш добра (Чуб., V, 1874, 355); Христя на її прохання посидіти ще не здалася (Мирний, III, 1954, 371).
◊ Здава́тися (зда́тися) на ми́лість див. ми́лість.
2. Покладатися, надіятися на кого-, що-небудь. На мужика не дуже здавалась [Горпина], бо знала його плоху натуру (Кв.-Осн., II, 1956, 256); — Я вже здаюся на ваше слово, як розсудите, так і буде… (Коцюб., І, 1955, 37); — Ти, татуньку, знову пером у папері длубаєшся? А я думав, що ти вже цілком здався на нашого Генрі (Ю. Янов., II, 1958, 62); Тепер усім порядкував Нікітін, і козаки охоче здались на його розсуд (Панч, Гомон. Україна, 1954, 306).
3. діал. Посилатися. Батько завжди уникав запросин, здаючись на те, що він утомлений або зайнятий (Збірник про Кроп., 1955, 13); Що сьому правда, здаюсь на людей (Сл. Гр.).
4. тільки недок. Пас. до здава́ти 1-7. На заводі імені Ілліча вводиться до ладу задовго до встановленого строку доменна піч № 1, збудована швидкісними методами. Разом з домною здається великий комплекс споруд (Рад. Укр., 8.VІІІ 1957, 1).
ЗДАВА́ТИСЯ2, здаю́ся, здає́шся, недок., ЗДА́ТИСЯ, зда́мся, здаси́ся, док.
1. Мати в чиїйсь уяві той чи інший вигляд, набирати певних рис, властивостей, справляти на кого-небудь якесь враження. Веселеє колись село Чомусь тепер мені, старому, Здавалось темним і німим (Шевч., II, 1953, 205); Діждали ми батька з дороги.. Осмалений сонцем та обвітрений, здававсь він ще похмурніший, ніж був (Вовчок, І, 1955, 223); На засмученому обличчі [Тамари] великі карі очі здавалися ще більшими (Хижняк, Тамара, 1959, 200); На землі вони [бобри] здаються дуже незграбними (Наука.., 8, 1959, 34); Рада мати, що дочка вернулась: їй той день за два дні здався (Барв., Опов.., 1902, 104); Опанас став і довго дивився вслід своєму синові. І здався він сам собі вперше в житті маленьким і немічним, що прожив, певно, дуже жалюгідне й убоге життя (Довж., І, 1958, 85); // Бути в чиїйсь уяві схожим на кого-, що-небудь. Обсипана рожевим світлом, свіжа та гарна, Настя здавалась запашною трояндою (Коцюб., І, 1955, 69); Сторож здався йому страховищем — величезним, широчезним, немилосердним… (Мирний, І, 1954, 325); [Дремлюга:] Головне — щоб в тебе вірили. А коли не відчуваєш плеча, то й світ тобі не раз галушкою здасться… (Корн., II, 1955, 293).
2. кому і без додатка. Поставати в уяві, думках; уявлятися. В другій половині ночі шторм досяг такої сили, що катастрофа здавалась декому неминучою (Гончар, Тронка, 1963, 201); // безос. [Анна:] Моторошно, мов перед пожаром. Усе мені здається, що ось-ось якесь нещастя… (Фр., IX, 1952, 111); Занімілими очима дивилась Устина на землю, на руїни пташиних осель, і їй здавалося, що це руйнується гніздо її дітей (Стельмах, І, 1962, 397); Онисі здалося, що Балабуха дивиться на неї згорда й сміється з неї (Н.-Лев., III, 1956, 20); Мов крилом, майнуло наді мною, і здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні (Сос., І, 1957, 217); // Те саме, що увижа́тися. Яга тут чорт зна де дівалась, Еней остався тілько сам, Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам (Котл., І, 1952, 123).
3. у знач. вставн. сл. здає́ться (здава́лося). Уживається для вираження непевності в чому-небудь, припущення чогось. — Здається, ти й позаторік тут був Та капості мені робив?.. (Гл., Вибр., 1951, 40); Сушилося сіно в покосах,— Світ сіном, здавалось, пропах! (Нех., Чудесний сад, 1962, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 529.