КОЗИРО́К, рка́, ч.
1. Щиток головного убору (кашкета, картуза тощо), який виступає півколом над чолом. Темні очі блиснули на Олесю з-під козирка (Н.-Лев., III, 1956, 134); Павло просовує крізь риштування руку, здійма з Явдокима шапку і надіва йому свого картуза козирком назад (Кроп., II, 1958, 385); Ніна привіталася з шофером, який уважно поглянув на неї з-під великого козирка засмальцьованої кепки (Коп., Земля.., 1957, 31); // Щиток для захисту очей, що його надягають окремо (без головного убору). Газорізальник.. в захиснім козирку вправно і впевнено веде язичок полум’я по металу (Гончар, Тронка, 1963, 179).
◊ Бра́ти (взя́ти) під козиро́к — вітати по-військовому, прикладаючи руку до козирка. Ігор узяв під козирок і, клацнувши закаблуками, вийшов на привокзальну площу (Багмут, Щасл. день.., 1951, 119); Порівнявшись з капітаном, вони [солдати] трахкали ногами, брали під козирок (Добр., Ол. солдатики, 1961, 133).
2. у знач. присл. козирко́м. Перпендикулярно приклавши до чола долоню. Дід Остап жваво обернувся, долоню до лоба козирком приклав, посміхнувся (Епік, Тв., 1958, 561); За лісом сідає сонце й сліпить очі. Тому долоні їхніх правиць — козирком над очима (Коз., Вибр., 1947, 37).
3. розм. Те саме, що дашо́к 1; піддашок. Піднявшись вище, вони побачили, що то не стовп, а високий кам’яний хрест, побілений колись вапном і напнутий зверху дощаним козирком (Гончар, III, 1959, 10); З козирка високої башти добре видно море, бухту і рівні вулиці Севастополя (Кучер, Дорога.., 1958, 102).
4. діал. Кашкет, картуз. — Коли б іще хоч новеньку свитку пошили батько та козирок новий купили (Вас., Вибр., 1954, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 212.