КОЛЕ́ГІЯ, ї, ж.
1. Офіційно визначена група осіб, які утворюють певний адміністративний, розпорядчий або дорадчий орган. Професорська колегія [Львівського університету] обрала його [І. Франка] доцентом, але адміністрація не затвердила (Коцюб., III, 1956, 35); Незабаром він став членом ученої ради двох сільськогосподарських інститутів, членом колегії Міністерства сільського господарства (Ряб., Жайворонки, 1957, 74); Редакційна колегія газети.
2. Об’єднання осіб деяких професій. Прийнятий Закон про судоустрій Української РСР приділяє значну увагу діяльності колегій адвокатів, що є добровільним об’єднанням осіб, які займаються адвокатською діяльністю (Рад. право, 4, 1960, 8).
3. У Західній Європі, на Україні та в Росії в XVI— XVIII ст.— назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів. Центром шкільної освіти на Україні була Києво-Могилянська колегія, на зразок якої згодом були організовані колегії в Переяславі, Харкові, Чернігові (Іст. укр. літ., І, 1954, 85); Вони згадували, як колись обоє вчились у бурсі, у Київській колегії (Морд., І, 1958, 214).
4. У Росії XVIII ст. — назва центральних урядових установ. Колегія дала наказ Овцину наступної весни [1735 р.] ..продовжувати шлях до Карського моря (Видатні вітч. географи.., 1954, 30); Між колегіями [у 1718 р.] був проведений точний розподіл справ, так що кожна з них відала якою-небудь однією галуззю управління (Іст. СРСР, II, 1957, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 217.