КОЛИ́СЬ, присл.
1. У якийсь час, у минулому. Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими та здоровими вербами (Н.-Лев., II, 1956, 256); Може, [вдасться] їй побачитись з Вами і побалакати від щирого серця, як колись-то давно (Мирний, V, 1955, 398); Я до тебе іду по алеї, де гуляли колись і графині, й князі (Сос., І, 1957, 252); // У якийсь невизначений час; якось. Сидів колись Дідок під явором густим (Гл., Вибр., 1951, 127); Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись (Гл., Вибр., 1951,. 10); Зайшов я колись до одної жінки в хату — Одаркою звали жінку (Коцюб., І, 1955, 468).
2. У який-небудь час у майбутньому. Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи, і не загинув, то він сильний (Л. Укр., V, 1956, 434); Були у нас і щастя, й туга… Дороги наші розійшлись… Зустріну я тебе, як друга. Якщо зустрінемось колись (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 222.