КОЛУПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех.
1. Однокр. до колупа́ти 1, 2. — Ану, колупнути кору цього грубого кореня [винограду]… (Коцюб., І, 1955, 208); Недалеко десь за током Землю колупнув снаряд (Воскр., Взагалі.., 1948, 132); Василина.. всипала в миску сирого борщу, колупнула грудку недовареної каші і сіла коло столу обідати (Н.-Лев., II, 1956, 35); Дятел.. колупнув кору, зирк — жучок (Коп., Як вони.., 1961, 117); Потім засунув [Когут] палець до рота,— колупнув щось між зубами (Цюпа, Назустріч.., 1958, 19).
◊ Колупну́ло за се́рце (ду́шу і т. ін.) кого — занило, заболіло серце у кого-небудь. Колупнуло Антося за серце, аж заплакав (Свидн., Люборацькі, 1955, 111).
2. перен., розм. Глибше пізнати кого-, що-небудь. Інший — глянути з боку,— такий уже «страдатель» за нашого брата мужика. А колупни, так панським духом і вдарить у ніс (Головко, II, 1957, 201); — Еге, ти його глибше колупни… Він усім на світі невдоволений (Гончар, Тронка, 1963, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 236.