КОМО́РА, и, ж.
1. Окрема будівля для зберігання зерна тощо. Один купець хороший дворик мав. Щоб де було свій крам складати… Він у дворі комору збудував (Гл., Вибр., 1957, 83); Між коморою та будиночком ворота й хвіртка (Довж., І, 1958, 217); В колгоспних коморах шумлять трієри (С. Ол., Вибр., 1957, 38).
2. Приміщення в житловому будинку, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо. Весело вам, дітки, В горницях просторих; Їстоньки чи питки — Всього є в коморах (Граб., І, 1959, 138); В Мар’яна під однією покрівлею розмістилося все — хата, комора, корівник (Чорн., Визвол. земля, 1959, 31).
3. рідко. Те саме, що склад1 1. Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку (П. Куліш, Вибр., 1969. 57); У коморі селекційної станції лежать десятки тисяч мішечків (Минко, Повна чаша, 1950, 82); * У порівн. У деяких тварин шлунок, немов комора (Хлібороб Укр.. 12, 1963, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 248.