КО́МІР, а, ч. Певної форми смужка тканини, хутра тощо, пришита в одязі до країв вирізу для шиї. Вона [сорочка] в нього або червона, або синя, та без коміра (Кв.-Осн., II, 1956, 9); Карпо Петрович.. розщібнув мундир.. Суконний комір тер шию (Коцюб., II, 1955, 366); Гучко ішов, ховаючи обличчя у хутряний.. комір (Собко, Зор. крила, 1950, 222).
◊ Залива́ти (зали́ти) за ко́мір див. залива́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 246.