КРАЙ, ю, ч.
1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кіне́ць1 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (Коцюб., І, 1955, 399); — Бери, Іване, невід за один край та закидай,— порядкував пан (Мирний, І, 1954, 313); Вона [пустеля] впирається в небо мертвотними жовтими тонами, і, здається, там і є край світу (Стельмах, І, 1962, 174); Відчувши величезну втому, сідає [Володимир] на край постелі (Довж., І, 1958, 112); * Образно. Краєм думки тішив себе: може, то міліція по бандитах стріляла! (Мур., Бук. повість, 1959, 221); // Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. О. Хведор зареготавсь, наливаючи горілки в чарку, аж горілка перелилась через край (Н.-Лев., І, 1956, 125); А ранок наливає В прозору чашу, що країв не має, Рожевого цілющого вина (Рильський, II, 1960,121); // Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця. Тим часом Кирила повели аж на край міста (Коцюб., II, 1955, 209).
Край не́ба — те саме, що крайне́бо 1. Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба і до живих завітала (Л. Укр., IV, 1954, 281); Край неба запалав червоною загравою. Сходило сонце (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 191).
∆ Пере́дній край, військ.— найближча до супротивника лінія оборони. За кілометр від ожередів.. розсипались ракети і не вщухала стрілянина. Там був уже передній край (Гончар, III, 1959, 215); * Образно. Однією з наук, яка перебуває на передньому краї боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму, є кібернетика (Колг. Укр., 7, 1962, 44).
∆ Би́ти че́рез край — бурхливо виявлятися (про енергію, почуття тощо). Але нас скоряла сила, Що, неначе водограй, Вирувала в ньому [Андрієві] й била, Як то кажуть, через край (Перв., II, 1958, 80); Бу́ти (опини́тися) на краю́ заги́белі див. заги́бель; Взя́ти (да́ти і т. ін.) че́рез край — не дотриматися міри в чомусь; переборщити. Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників (Сам., II, 1958, 231); Від кра́ю до кра́ю; Із кра́ю в край — на всьому просторі. Плацдарм.. забульбився від краю до краю вибухами (Гончар, III, 1959, 363); Кра́єм ву́ха слу́хати — слухати неуважно, не зосереджено; Кра́єм ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.): а) не повністю, трохи чути; б) між іншим, мимохідь, випадково чути. Хлопчик краєм вуха почув, що командування має намір присвоїти Маслюку звання (Багмут, Щасл. день.., 1951, 159);
Кра́єм о́ка ба́чити (поба́чити, диви́тися, помі́тити і т. ін.): а) не повертаючи обличчя до об’єкта, що знаходиться збоку, бачити його. Глухенький дивився в поле, проте бачив Марину краєм ока (Гончар, Новели, 1954, 145); б) (тільки док.) побіжно, мигцем побачити, помітити. На базарі краєм ока помітила [Оленка] цілі гори яблук, помідорів, капусти (Кучер, Трудна любов, 1960, 199): На край сві́ту — кудись дуже далеко. Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Кв.-Осн., II, 1956. 217); На краю́ моги́ли— близько до смерті. Надто довго він писав цей твір, початий ще в дні юних мрій і закінчений вже на краю могили (Дмит., Розлука, 1957, 165); На краю́ сві́ту — в дуже віддаленому, глухому, необжитому місці. Кому спало б на думку шукати живу людину тут, на краю світу? (Гончар, III, 1959, 110); Підніма́ти (підня́ти) край заві́си див. заві́са1; Приве́сти на край безо́дні див. безо́дня; Стоя́ти на краю́ безо́дні див. безо́дня; Че́рез край — понад міру. Горілки не вживав [Кузьма Трохимович] так, щоб через край (Кв.-Осн., II, 1956, 6); Співай [поете], та тільки щоб не сумно. Бо в вік наш поступу журитись через край І непрактично, й нерозумне (Сам., І, 1957. 185).
2. розм., рідко. Те саме, що шмато́к. Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (Номис, 1864, № 1397); От ми купимо будинок, Добрих коней, поля край (Щог., Поезії, 1958, 244).
3. чому. Закінчення, припинення якоїсь дії, стану. Пора й перестати, бо є кінець сльозам, є край і лементові (Мирний, III, 1954, 19); [Гелен:] Люди не стихії, і лиху й гніву людському є край (Л. Укр., II, 1951, 305); На берегах Сиваша лунає залізний гомін будівництва, прийшов край віковій тиші і дрімоті (Цюпа, Україна.., 1960, 226); // кому і без додатка. Закінчення життя; смерть. І зігнувшись під вагою. Хирна шкапа краю жде (Граб., І, 1959, 299); — Ти тоді певний був, що мені настав край, бо машина моя вся взялася вогнем (Ю. Янов., II, 1954, 75); // у знач. присуди, сл. Усе закінчено. Крик нестримного відчаю вирвався з чиїхось грудей: — Край! Ми — оточені!!! (Гончар, III, 1959, 141).
◊ Дово́дити (дове́сти) до кра́ю (рідко краю́) див. дово́дити; Дохо́дити (дійти́) [до] кра́ю див. дохо́дити; Кла́сти (покла́сти) край див. кла́сти і покла́сти.
4. рідко. Те саме, що краї́на 1, 2. Усіх кличе [Остап]: — Ходім, браття, за край воювати! (Вовчок, І, 1955, 331); Як щирі народу свого громадяни. За край ми повинні гадать! (Граб., І, 1959, 83); Славсь і розцвітай, Вільна земле — наш Радянський край! (Нех., Ми живемо.., 1960, 84).
Рі́дний край — батьківщина, вітчизна. Давно.. в далекім ріднім краю я чула казку (Л. Укр., І, 1951, 457).
5. Місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона. Легенький вітрець подихає з теплого краю (Мирний, II, 1954, 31); Звенигородський повіт — пишний куточок України, край садків (Н.-Лев., II, 1956, 27); Донбас — індустріальний край; // тільки мн., у сполуч. з присв. займ. Про місцевість, у якій хтось проживає, з якої хтось походить. Він мав заїхати в ваші краї і казав, що завезе Вам книжки (Сам., II, 1958, 439); І Давид кинувся: — Що, встаєте [дівчата]? — Та ми до Вербівки брали квитки, бо до Ганівки ж дорого. А тут уже свої краї — пішки підемо (Головко, II, 1957, 9). Екзоти́чний край див. екзоти́чний.
6. Велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в РРФСР та Казахській РСР. Алтайський край; Краснодарський край; Цілинний край.
$ Без кінця́-кра́ю; Без кінця́ й кра́ю див. кіне́ць1; Без кра́ю: а) який не має видимих меж (у просторі); безмежний. Синь і синь над полями без краю (Сос., І, 1957, 225); б) який безконечно триває; необмежений (у часі). Нудьга без краю, серце гасне (Граб., І, 1959, 99); в) безмежно (в просторі). Довкола без краю іскрився під сонцем сніг (Панч, Ерік.., 1950, 99); г) постійно, безперервно. З неба темного невпинно Ллється дощ без краю (Л. Укр., IV, 1954, 96); д) дуже, надзвичайно. — Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю .. без краю (Л. Укр., III, 1952, 584); Знову зустрічі тихі! Й без краю сумні розставання (Рильський, І, 1960, 115); е) у дуже великій кількості. Бачу в тьмі я пожежу руду і знамена червоні без краю (Сос., І, 1957, 194); До [са́мого] кра́ю: а) цілком, зовсім, гранично. Ніхто не мучив мене так, як один мій шкільний товариш, безвольний до краю (Л. Укр., III, 1952, 687); Вийшовши з-за стовбура могутнього кедра, Глушак зупиняється, до краю зосереджений (Довж., І, 1958, 104); б) до межі, після якої продовження дії неможливе; далі нікуди. Доборолась Україна До самого краю (Шевч., І, 1951, 335); — Ну, добалакався до краю. Коли вже справника з заробітчанами змішав в одну купу — далі йти нікуди (Головко, II, 1957, 196); І (та й) край — і все, та й годі. — Що мені люди, я сам собі хазяїн, та й край! (Вас., III, 1960, 95); — Та вже з ним як не говорили — затявся! край (Цюпа, Назустріч… 1958, 436); Нема́є (не бу́де, не було́, не ви́дно і т. ін.) кра́ю (кінця́-кра́ю, ні кінця́ ні кра́ю) чому: а) щось дуже далеко простягнулося. Краю плавням не було (Коцюб., І, 1955, 364); Золотисті лани пшениць такі, що їм кінця-краю не видно (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 107); б) щось дуже довго триває. Все йде, все минає — і краю немає… (Шевч., І, 1963, 71); Підійшов Осадчий, нахилився до Бачури і прошепотів: Іване Семеновичу, припиняйте позачергові дебати, бо їм не буде ні кінця ні краю (Чаб., Тече вода.., 1961, 175); Непоча́тий край чого — дуже багато. Як послухати, що він про село розповідає,.. —роботи край непочатий (Головко, II, 1957, 413).
КРАЙ2, прийм. з род. в. Уживається при вказуванні на місцезнаходження предмета поблизу іншого; біля, коло. Хата була третя од кінця й стояла край вишневого садочка (Н.-Лев., II, 1956, 310); Там лірник сидів собі долі,— край нього Поводар, хлоп’ятко малеє (Л. Укр., І, 1951, 345); Як брат із братом край стола. Син України з сином Комі Державні зважують діла (Рильський, III, 1961, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 320 - 321.