КРЕДИТО́Р, а, ч. Той, хто надає кредит (у 1 знач.); позикодавець. Князь сів, щоб на дозвіллі розібрати численні рахунки своїх кредиторів (Л. Укр., III, 1952, 511); Така вже звичка була у пана ховатися від своїх кредиторів (Кач., II, 1958, 492); Майно, яким відають державні установи.., не може бути повернене на задоволення кредиторів (Цив. кодекс УРСР, 1950, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 332.