КРОТЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до кріт. Прозорий перший туман злегка засивівся по вибалках, рясно всипаних горбиками підземних кротячих поселень (Гончар, III, 1959, 306); Висока щось кричала.., аж її роток манячив здалеки, неначе кротяча нора (Н.-Лев., І, 1956, 474); * Образно. Кротячі підсліпуваті халупи, завалені гноєм дворища воно [сонце] безжалісно виставляло на показ чи посміховисько (Стельмах, II, 1962, 113); // Пошитий із хутра крота. Кротяче манто.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 367.