КРУТИ́ТИ, кручу́, кру́тиш, недок.
1. перех. і неперех. Надавати чомусь обертового руху; обертати. * У порівн. Стіни.. закрутилися, заходили ходором, мов хто навсправжки крутив їх перед його.. очима (Мирний, І, 1954, 325); // Рухаючи корбою тощо, примушувати знаряддя, механізм і т. ін. діяти. Василь узявся допомагати батькові крутити січкарню (Чорн., Потік.., 1956, 353); // Тримаючи що-небудь, раз у раз змінювати його положення (від ніяковості, нерішучості тощо). Сидить [поет] за столом, крутить в руках перо над білим аркушем паперу; крутить довго, але папір все зостається білим (Л. Укр., І, 1951, 298); Погасян крутив ложку, не знав, що робити: захищати Чумаченка чи чекати, що буде далі (Тют., Вир, 1964, 323); // чим. Швидко повертати з одного боку в інший. Іван витріщав на Соломію очі і крутив.. цапиною борідкою (Коцюб., І, 1955, 378).
◊ Крути́, Гаври́ло, фам.— уживається під час заохочення, спонукання до дії, вчинку; Крути́ти веремі́ю див. веремі́я; Крути́ти [верті́ти] на всі бо́ки — довго розмірковувати над чим-небудь, змінюючи щось, домагаючись результатів. Увесь вечір складав розклад лекцій, крутив, вертів на всі боки — нічого не виходе [виходить] (Вас., IV, 1960, 18); Крути́ти го́лову кому — дурити, морочити; збивати з пантелику когось. Як не вміє діла робить, то береться другим голову крутить (Укр.. присл.., 1955, 389); їй одне задоволення — крутити голови хлопцям (Гончар, Тронка, 1963, 40); Крути́ти голово́ю: а) заперечувати що-небудь порухом голови з одного боку в інший. Артем крутив головою: не вірив Павлові (Головко, II, 1957, 419); б) добре думати, мізкувати. — Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить! (Н.-Лев., III, 1956, 320); Крути́ти мо́зком (мізка́ми) — добре думати, мізкувати. Виходить, ще краще треба крутити мізками, щоб когось перехитрити (Стельмах, II, 1962, 24); Крути́ти но́сом див. ніс; Крути́ти рома́н (любо́в) з ким —мати з кимось інтимні стосунки або фліртувати. — Звичайно, ти .. романів по госпіталях не крутив, прапор свого кохання тримав високо (Гончар, І, 1954, 72); Крути́ти фільм (кінокарти́ну) — демонструвати кінофільм. Він сьогодні вперше крутитиме кінокартину в Зворині (Томч., Закарп. опов., 1953, 19); Крути́ти хвосто́м — хитрувати, лукавити, лицемірити. — Він [Оксен] хитрий. Любить хвостом крутити (Тют., Вир, 1964, 161).
2. перех. і неперех. Утворювати коловерть, вир; вирувати (про воду, течію). Розвісила [верба] .. віти над темною кручею, де вода, мов кип’яток у горшку, крутила (Мирний, IV, 1955, 170); — Течія тут крутить, як циган решетом,— озвався дід Коваль (Голов., Тополя.., 1965, 207); // безос. Водою чортзна-як крутило, Що трохи всіх не потопило (Котл., І, 1952, 87); // Здіймати сніг, пил і т. ін.; курити, сильно дути (про вітер, заметіль). Із повислих хмар сипле сніг, та вітер рве його і крутить у скаженім танці (Фр., VII, 1951, 416); У полі знову гуде сніг.. Крутить хурделиця (Мик., II, 1957, 306); // безос. На третій [день].. як почало крутити, .. то й пса жалко було вигнати з хати, не те, що пускатися.. в дорогу (Коцюб., III, 1956, 127); Схилялися трави на березі. Пилом крутило (Перв., І, 1958, 213).
Крути́ти заме́тами див. заме́т.
3. перех. Туго звивати, скручувати що-небудь; сукати. Хто жне, хто перевесла крутить, .. хто носить снопи (Кв.-Осн., II, 1956, 147); Жінки й діти крутили ужви (Фр., VI, 1951, 108); Півста кремезних.. заробітчан м’яли.. коноплі й крутили мотузки (Смолич, II, 1958, 28); // Вивертати, заламувати, завдаючи болю. Цькують його собаками, Крутять назад руки І завдають козакові Смертельнії муки (Шевч., II, 1963, 152); Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха та бив по плечах (Коцюб., III, 1956, 27); * Образно. Серце у бідолахи билося сильно, голод крутив кишки (Фр., IV, 1950, 92);//Туго завивати, обгортаючи чимось (переважно про цигарку). Олена, мати Василька, крутила голубці на вечерю (Коцюб., І, 1955, 78); Вийняв [Славко] тютюн, крутив папіроси (Март., Тв., 1954, 245); Сіли в кімнаті на крісла й лутки. Крутять [переселенці] махорочні самокрутки (Мал., За.. морем, 1950, 46); // Підкручувати, підгинати (волосся, вуса); укладати. — О, ми розворушимо ваш Богуслав!— гукнув Казанцев, крутячи вуса (Н.-Лев., III, 1956, 137); Здається, тільки й жде [Тоня] атестата зрілості, щоб уже ні від кого не залежати і вільно крутити собі зачіски, які захоче (Гончар, Тронка, 1963, 33).
◊ Вола́м хвости́ крути́ти див. віл; Хоч мотузки́ крути́ з кого-хтось надмірно розчулений, лагідний, піддатливий до всього. Почала Хівря Наталцю.. голубити. Розумна дитина зараз розібрала, що тепер з матері хоч мотузки крути, і.. виговорила їй за те, що її побили (Григ., Вибр., 1959, 113).
4. неперех., перен., розм. Хитрощами ухилятися від відвертої відповіді, розмови, прямої дії. Не крути, бо перекрутиш (Номис, 1864, № 5868); [Сидір:] Так, так, голубчику. Нічого тут крутить і сюди, і туди: у нас є свідки, що ти коней віддав злодіям! (К.-Карий І, 1960, 43).
◊ Крути́ти слова́ми — говорити неправду; обдурювати, обманювати. — Ей, дівчино, щось ти крутиш словами,— гірко заговорив Корній (Л. Укр., III, 1952, 566); Як не крути́ [як не верти́], а… — що не роби, як не хитруй, нічого не вдієш. [Коваль:] Не раз подякує Січ-мати старому Ковалеві, що вигодував такого молодця… Як не крути, як не верти, а не вдержиш дома (Крон., V, 1959, 11); Отже, як не крути, а головою муру не пробуєш (Коз., Гарячі руки, 1960, 77).
5. неперех., ким, перен. розм. Розпоряджатися ким-небудь за власним розсудом; верховодити. Хоч жменька старшини, ніби й танула в морі голоти, але крутила вона нетягами, як хотіла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 406); — На шахти йду! — гукав Карпо й дружині. — Годі мною крутити, як циган сонцем! (Ю. Янов., Мир, 1956, 235); // Знущатися над кимось. [Явдоха:] Іноді живий жаль бере, як почнуть отими людьми крутити (Мирний, V, 1955, 151).
6. неперех. Чинити щось на свій лад, часто для власної вигоди. Я кручу по-своєму, а вона [кума] розкручує по-своєму (Н.-Лев., III, 1956, 252); Писарчук та староста крутять так, щоб ік своїй вигоді повернути (Григ., Вибр., 1959, 260); // Чинити щось не по правді, кривдячи когось. — В своїй калитці тримав [пан].. і суддю, і засідателів, і землеміра.. А ті вже крутили, як пан хотів (Стельмах, І, 1962, 272).
7. тільки 3 ос., неперех., перен. Викликати тривале відчуття болю, який періодично то посилюється, то послаблюється. У бабусі сильно зуби крутили (Вишня, II, 1956, 60); — Копав [Мефодій] колись [колодязі], а тепер уже у відставку вийшов: ноги дуже крутять… (Гончар, Таврія, 1952, 202); // безос. Навесні білила [Горпина] полотно — почало у неї руки крутити (Григ., Вибр., 1959, 146); // розм. Хвилювати, турбувати (про думки, почуття тощо). Він усе її.. сватає. Вона й не дивиться. Журиться, тужить! Усякі думи її крутять (Барв., Опов.., 1902, 518).
◊ Крути́ти в но́сі — спричиняти неприємне враження, відчуття від чогось. Спершу все те крутило у носі,— вона [Оришка] оддавала людям свою долю, .. а як не стало чого збувати, .. почала і не таке їсти (Мирний, IV, 1955, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 374.